Андрій завжди був дуже відповідальним і все робив з максимальною віддачею. Тож і коли вчився на сапера – робив це на відмінно. За що отримав від побратимів звання «ходяча енциклопедія саперства», а від Володимира Зеленського – орден «За мужність» ІІІ ступеня.

Він переконаний, що найважливіше в житті – це родина! Ледь оговтавшись після поранення в голову, відразу повернувся на передову. Бо там – побратими, його бойова родина… А коли певним чином склалися сімейні обставини, то звільнився з лав ЗСУ та повернувся додому, до найближчих. Щоб бути там, де потрібна його допомога. І це ніяк не заважає йому продовжувати разом з українцями нищити ворога. Втім, про все за порядком.

До 24 лютого 2022 року наш сьогоднішній Вартовий світла мав абсолютно буденне життя. Жив у місті Вараш, мав велику родину та працював на Рівненській атомній електростанції слюсарем з ремонту реакторно-турбінного устаткування у цеху з ремонту тепломеханічного устаткування енергоремонтного підрозділу.

Повномасштабне вторгнення росіян не стало для нього аж геть несподіванкою. Чогось подібного, зізнається він, очікував: «Логіка підказувала, що війна неминуча. Я розумів, що росіяни нас не відпустять, бо таку кількість військ та ресурсів ніхто просто так збирати не буде, це нелогічно й необдумано...».

Коли ж енергоатомівець дізнався, що війна таки почалася, – відчув гнів і смуток. «Я знав, що війна зачепить не тільки військових, – каже Андрій Затірка, – а й всю цивільну інфраструктуру, людей, дітей… Передусім – майбутнє нашої країни, нації. Я чітко розумів, що нікого жаліти вони не будуть. Чеченські та інші війни показали, як росіяни поводяться з людьми… І я прийняв рішення йти воювати».